Що потрібно знати про периферичну нервову систему

Периферична нервова система (ПНС) — це сполучна ланка між центральною нервовою системою та іншою частиною тіла. ЦНС подібна силовій установці нервової системи. Вона створює сигнали, які керують функціями організму. ПНС схожа на дроти, які йдуть до окремих будинків. Без цих «проводів» сигнали, вироблені ЦНС, не могли б контролювати тіло (й ЦНС також не могла б отримувати сенсорну інформацію від усіх м’язів й органів).

Тканини периферичної нервової системи

Тканини, з яких складається периферична нервова система, — це нерви та ганглії. Ганглії — це, нервові тканини, які діють як ретранслятори для повідомлень, переданих через нерви ПНС. Нерви — це пучки аксонів у формі «кабелю», які становлять більшість тканин ПНС. Нерви зазвичай класифікуються на основі напрямки, в якому вони переносять нервові імпульси як сенсорні, рухові чи змішані нерви.

  1. Сенсорні нерви передають інформацію від сенсорних рецепторів в організмі до ЦНС. Сенсорні нерви також називають аферентними нервами.
  2. Рухові нерви передають інформацію від центральної нервової системи до м’язів, органів і залоз. Рухові нерви також називають еферентними нервами.
  3. Змішані нерви містять як сенсорні, так і моторні нейрони, тому вони можуть передавати інформацію в обох напрямках. У них є як аферентні, так і еферентні функції.

Периферична нервова система ділиться на вегетативну нервову систему, яка контролює функції організму без свідомого контролю. А також сенсорно-соматичну нервову систему, яка передає сенсорну інформацію від шкіри, м’язів і сенсорних органів у ЦНС і посилає рухові команди від центральної нервової системи до м’язів.

1. Вегетативна нервова система

Вегетативна нервова система виконує роль реле між ЦНС і внутрішніми органами. Вона контролює легені, серце, гладкі м’язи, екзокринні й ендокринні залози. Вегетативна нервова система контролює ці органи значною мірою без свідомого контролю; вона може безперервно контролювати стан цих різних систем і вносити зміни при потребі.

Є два підрозділи вегетативної нервової системи, які часто роблять протилежні ефекти: симпатична нервова система й парасимпатична нервова система.

Симпатична нервова система

Симпатична нервова система відповідає за відповідь «боротьби або втечі», яка відбувається, коли людина стикається з небезпечною ситуацією. Приклади функцій, контрольованих симпатичною нервовою системою — це зокрема прискорене серцебиття й уповільнене травлення. Ці функції допомагають підготувати організм до фізичної напруги, необхідного для виходу з потенційно небезпечної ситуації або для захисту від хижака.

Той, хто коли-небудь відчував напругу чи страх напередодні важливого іспиту, співбесіди, промови чи спортивної події, може засвідчити — це вельми поширені ефекти від діяльності симпатичної нервової системи. Фізіологічні ефекти вивільнення передбачають розширення трахеї та бронхів (полегшуючи дихання людини), збільшення частоти серцевих скорочень і переміщення крові від шкіри до серця, м’язів і мозку (щоб була можливість не тільки тікати від небезпеки, але при цьому й раціонально мислити). Сила та швидкість симпатичної відповіді допомагає організму уникнути небезпеки.

Парасимпатична нервова система

У той час коли симпатична нервова система активується у стресових ситуаціях, парасимпатична нервова система дозволяє організму «відпочивати та перетравлювати». Парасимпатична нервова система скидає функції органів після активації симпатичної нервової системи (загальний викид адреналіну, який ви відчуваєте після події «бийся або біжи»). Вплив вивільнення ацетилхоліну на органи-мішені включно з уповільненням серцевого ритму, зниженням артеріального тиску та стимуляцією травлення.

2. Сенсорно-соматична нервова система

Сенсорно-соматична нервова система складається з черепних і спинномозкових нервів та містить як сенсорні, так і моторні нейрони. Сенсорні нейрони передають сенсорну інформацію від шкіри, скелетних м’язів й органів чуття до центральної нервової системи. Моторні нейрони передають повідомлення про бажаний рух від ЦНС до м’язів, щоб змусити їх скорочуватися. Без сенсорно-соматичної нервової системи людина не зможе обробляти будь-яку інформацію про навколишнє середовище (що він бачить, відчуває, чує і т. д.) І не може контролювати свої рухи. На відміну від вегетативної нервової системи, яка має два синапси між ЦНС й органом-мішенню, сенсорний і моторний нейрони мають тільки один синапс один кінець нейрона знаходиться в органі, а інший безпосередньо контактує з нейронами ЦНС.

Конструктивно соматична нервова система складається з 12 пар черепних нервів і 31 пари спинних нервів:

  • черепні нерви знаходяться в голові й шиї та з’єднуються безпосередньо з мозком;
  • сенсорні черепні нерви допомагають відчувати запахи, смаки, світло, звуки та положення тіла;
  • моторні черепні нерви контролюють м’язи обличчя, мови, очних яблук, горла, голови та плечей;
  • рухові нерви також контролюють слинні залози й ковтання.

Чотири з 12 черепних нервів беруть участь у сенсорних і моторних функціях, як змішані нерви, що мають і сенсорні, й моторні нейрони.
Спинні нерви соматичної нервової системи виходять з хребта між хребцями. Всі спинномозкові нерви — це змішані нерви, містять як сенсорні, так і моторні нейрони. Ділянки шкіри, іннервовані 31 парою спинномозкових нервів, показані на малюнку нижче.

До них відносяться чутливі нерви в шкірі, які відчувають тиск, температуру, вібрацію та біль. Інші чутливі нерви знаходяться в м’язах, і вони відчувають розтягнення та напругу. До спинних нервів входять також двигунні нерви, які стимулюють скорочення скелетних м’язів, забезпечуючи довільні рухи тіла.

Розлади периферичної нервової системи

На відміну від ЦНС, яка захищена кістками, мозковими оболонками та спинномозковою рідиною, ПНС не має такого захисту. Периферична нервова система не має гематоенцефалічного бар’єра для захисту від токсинів і патогенів у крові. Відповідно, ПНС більше піддається травмам і хворобам, ніж ЦНС. Серед причин пошкодження нерва є діабет, інфекційні захворювання. Розлади ПНС часто мають такі симптоми, як втрата чутливості, поколювання, печіння або м’язова слабкість. Якщо травматична ситуація стає причиною того, що нерв підлягає операції, він може регенерувати, але це дуже повільний процес, який може зайняти багато місяців.

Два інші захворювання ПНС використовує синдром Гієна-Барре та хвороба Шарко-Марі-Тута.

Синдром Гієна-Барре — це рідкісне захворювання, при якому імунна система атакує нерви ПНС, що приводить до м’язової слабкості та навіть паралічу. Точна причина синдрому Гієна-Барре невідома, але вона часто збуджується після вірусної чи бактеріальної інфекції. Точний спосіб лікування цього синдрому невідомий, але великі люди в кінцевому результаті, повністю одужують. Однак відновлення може бути повільним і тривати від декількох тижнів до кількох років.

Хвороба Шарко-Марі-Тута — це спадкова хвороба нервів й одна з найпоширеніших спадкових неврологічних розладів. Розлад впливає зокрема на нерви на ступнях і ногах, а також часто на руках і пальцях. Хвороба характеризується втратою м’язової тканини та впливає на відчуття дотику. Наразі хвороба невиліковна.

Як зрозуміло з написаного вище, у периферичну нервову систему (ПНС), виконуючи дуже важливі функції, такі як регуляція роботи скелетних м’язів, робота внутрішніх органів, здатна використовувати енергетичні запаси енергії під час роботи й відхилення, підтримуючи організм під час інтенсивної роботи, яка потребує викиду енергії та все це виконується як на свідомому, так і на несвідомому рівнях.